лист друзям

Прощальний лист Габріеля Гарсиа Маркеса

Великий колумбійський письменник Габріель Гарсиа Маркес покидає нас: рак, яким він
страждає, дав метастази в лімфатичні вузли, і це означає, що вже скоро. Він сам
розуміє це краще всіх. Нам він адресує цей прощальний лист - один з останніх дарів
світу прекрасної людини і справжнього майстра...



Прощальний лист Габріеля Гарсиа Маркеса.

Якби Господь Бог на секунду забув про те,
що я ганчіркова лялька, і дарував мені трохи життя,
ймовірно, я не сказав би всього, що думаю; я б більше думав про те, що говорю. Я б
цінував речі не за їх вартістю, а за їх значимістю. Я б спав менше, мріяв більше,
усвідомлюючи, що кожної хвилини з закритими очима - ми втрачаємо шістдесят секунд
світла. Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б пробуджувався, коли інші
сплять, я б слухав коли інші говорять. І як би я насолоджувався шоколадному
морозиву! Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з
першим променем сонця, оголюючи не лише тіло, але і душу. Боже, якби у мене було ще
трохи часу, я закував би свою ненависть в лід і чекав, коли зійде сонце. Я малював
би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедет-ті, і пісня Серра була би
моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль
від їх Шипа і яскраво-червоний поцілунок їх пелюсток. Боже, якби у мене було трохи
життя... Я не пропустив би дня, щоб не говорити улюбленим людям, що я їх люблю. Я б
переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив в любові з любов'ю.
Я б довів людям, наскільки вони не мають рації, думаючи, що коли вони
старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють лише тому, що перестають
любити! Дитяті я дав би крила і сам навчив би його літати. Людей похилого віку я б
навчив тому, що смерть приходить не від старості але від забуття. Адже я теж багато
чому навчився у вас, люди. Я взнав, що кожен хоче жити на вершині гори, не
здогадуючись, що дійсне щастя чекає його на спуску. Я зрозумів, що, коли
новонароджений вперше хапає
батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди. Я зрозумів, що
людина має право поглянути на іншого зверху вниз лише для того, щоб допомогти йому
встати на ноги. Я так багато чому навчився від вас, але, по правді кажучи, від
всього цього трохи користі, тому що, набивши цим скриню, я вмираю.
 
Name
Email
Comment
Or visit this link or this one