Етнограф Етнограф

Цю історію я почув у Техасі, але сталася вона в іншому штаті. В ній лише один
герой, якщо не брати до уваги, що в кожній історії тисячі героїв, видимих і
невидимих, живих і мертвих. Його звали, здається, Фред Мардок. Довготеле сий,
як то американці, ні білявий, ні чорнявий, мовчазний, з профілем, наче
витесаним сокирою. Нічого в ньому виняткового, навіть позірного, що властиве
молодим людям. Поштивий від природи, він ревно вірив книгам і тим, хто їх
'Федералісти та унітарії—два політичні угруповання в Аргентіні 20-х років XIX
століття.
пише. Якраз у тому віці, коли людина ще не знає, на що вона здатна, і ладна
присвятити себе тому, що пропонує їй доля: містиці перської мови або невідомо
му походженню угорської, перипетіям війни чи алгебри, пуританізму чи оргії. В
університеті йому порадили вивчати індіанські мови. Таємні обряди зберегли ся
в деяких племен на Заході; його професор, людина літня, запропонував йому
пожити в резервації, поспостерігати обряди й розгадати таємниці, що їх чаклуни
звіряють неофітам. Коли ж повернеться, він відредагує дисертацію, а
факультетське начальство віддасть її до друку. Мардок охоче погодився. Один із
його предків загинув у прикордонній війні, тож тепер давня родинна драма стала
ніби сполучною ланкою. Авжеж, він передбачав труднощі, які його чекали;
мусив добитися, аби червоношкірі вважали його своїм. І він зважився на тривалу
авантюру. Понад два роки жив у чистому полі, серед мурів з невипаленої цегли
та просто неба. Прокидався вдосвіта, засинав, коли сутеніло, навіть сни вже
снилися мовою, яка не була йому рідною. Ходив у дивному одязі, забув друзів і
місто, піднебіння його звикло до прянощів, а думки набули спрямування, які
його логіка відкидала. Перші місяці потай робив нотатки, які згодом порвав: чи
то щоб не викликати підозру, чи то вже не потребував їх. Після певних вправ,
що мали вдосконалити його морально та фізично, священик звелів й-ому згадувати
ті свої сни й удосвіта звіряти їх. Він пересвідчився, що ночами, коли місяць
уповні, йому сняться бізони. Сни повторювалися, він переповідав їх своєму
наставнику, і той нарешті відкрив йому таємне вчення. А одного ранку, не
попрощавшись ні з ким, Мардок зник.
У місті його охопила туга за тими первісними вечорами в полі, де колись тужив
за містом. Прийшов до професора і сказав, що знає таємницю, але вирішив не
розголошувати її.
— Ви зв'язали себе словом?
— Ні, не тому,— заперечив Мардок. — У тих краях я пізнав таке, чого не можу
розкрити.
— Годі висловити те по-англійському? — припустив співрозмовник.
— Не в тім річ. Тепер, володіючи таємницею, я б знайшов сто різноманітних і
несподіваних способів, аби викласти її. Не знаю, як це вам пояснити, але
таємниця надто цінна, а наука, наша наука, видається мені тепер чистісінькою
нісенітницею.
Він помовчав, а тоді додав:
— Та й таємниця не варта тих доріг, які привели мене до неї. їх треба сходити
ногами.
Професор холодно виголосив:
— Я повідомлю про ваше рішення вчену раду. Ви збираєтеся жити серед індіанців?

Мардок відповів:
— Ні. Я, певно, не повернуся туди. Те, чого я навчився в них, знадобиться
будь-де і за будь-яких обставин.
Такою була та розмова.
Фред одружився, тоді розлучився і зараз працює бібліотекарем в Йєльсько му
університеті.
 
Name
Email
Comment
Or visit this link or this one